Юрій ДУДКА: «Хлопці виходять на футбольні матчі, як на свято»

Один із організаторів та натхненників золотоніського «Зеніту» розповів про попередні здобутки команди, завдання на турнір та першу пробу «пера» у Відкритому чемпіонаті України Героїв АТО
– Юрію Степановичу, мабуть, переживали, що «Зеніт» у першому турі поступився «Калібру»?
– Звичайно. Хоча у тієї поразки були цілком об’єктивні причини. Колектив стартував з місця в кар’єр. У нас були певні кадрові проблеми, буквально перед стартом чемпіонату Героїв АТО до команди влилися новачки. Деякі хлопці познайомилися один із одним буквально на футбольному полі. Вважаю, то було наше бойове хрещення, такий собі пробний камінь. Далі наша гра має поліпшитися, бо команда стане більш зіграною.
– На якій базі сформовано «Зеніт»?
– Команда представляє місто Золотоношу Черкаської області. «Зеніт» сформовано на базі ВЧ 1402. У нас дуже дружній та бойовитий колектив. Крім військовослужбовців нашої частини, до команди входять представники СБУ із черкаського гарнізону, є й повпреди із черкаського автобату, ветерани АТО. Ми намагаємося залучити до нашого колективу якомога більше бажаючих, бо розуміємо, що для хлопців гра у футбол – то справжня віддушина. Окрім цього, то ще й психологічна реабілітація бійців, можливість спілкуватися із колегами. Скажу вам відверто: хлопці виходять на футбольні матчі, як на свято.
– «Зеніт» – команда вікова?
– Я б сказав – досвідчена. Середній вік нашого футбольного колективу – 28-30 років. За футбольними мірками – то час розквіту. Найвище звання серед футболістів – капітан. Був у нас і майор у команді, проте він, на жаль, травмувався. Із нетерпінням очікуємо, коли він повернеться.
– Мабуть, і завдання на Відкритий чемпіонат України Героїв АТО ставите відповідні?
– Ви не помилилися. Прагнемо посісти якнайвище місце. Тим більше, що подібний досвід уже маємо.
– Розкажіть докладніше.
– Нашу команду створено в 2016 році. В тому ж році ми брали участь у першості Золотоніського району, в якій вибороли друге місце. Потім нам надійшла пропозиція зіграти в Лізі АТО. У групі Північ ми також посіли другу сходинку й пробилися до фінальної частини змагань, які проходили в Конча-Заспі на заміській базі київського «Динамо». В тих змаганнях ми посіли перше місце. В 2017 році у нас були важливіші питання, пов’язані із захистом Батьківщини. Багато хлопців були в АТО, в команді було проведено ротацію. Склад уже був інший, і ми вже не вийшли із групи в Лізі АТО. Дізнавшись про створення Відкритого чемпіонату України Героїв АТО, ми вирішили спробувати свої сили у цьому турнірі. Перша проба сил виявилася не дуже вдалою, проте ми не втрачаємо оптимізму. Все тільки починається.
– Із тренуваннями команди проблем не виникає?
– Ні. Тренування у нас регулярні – із 15-ї по 17-ту години. Командування йде хлопцям назустріч, тому проблем у цьому сенсі немає. До того ж, нам суттєво допомагає й місцева влада. З цього приводу хотів би щиро подякувати голові Золотоніської райдержадміністрації Олександру Лісовому. Ми з міською владою співпрацюємо в багатьох напрямках, отримуючи допомогу не лише у вигляді транспорту. Зокрема, нам дуже допомагають у будівництві футбольного майданчика.
– Вочевидь, Ви за віком уже не потрапляєте до основи «Зеніту»? Та й звання – підполковник – більше пасує для тренера…
– Коли був молодший, то також полюбляв виходити на футбольне поле. Знаю по собі, що футбольний матч – то справжнє свято, від якого серце б’ється частіше. Проте я намагаюся бути в курсі усіх справ нашої команди, допомагаю хлопцям у вирішенні всіх організаційно-побутових питань. Стосовно тренера, то у нас ці функції покладено на Станіслава Лучанінова.
– Можливо, за перемогу в чемпіонаті будуть передбачені якісь матеріальні стимули?
– Розумієте, ми раді тому, що маємо. Нам допомагають із транспортом, із стадіоном (до речі, домашні поєдинки будемо проводити на центральному стадіоні Золотоноші), із будівництвом майданчика. На більше ми й не претендуємо. Для нас футбольні матчі – то передовсім відпочинок, спілкування, зняття стресу.
– Коли Ви були у зоні АТО, вдавалося знаходити час для занять спортом?
– Інколи – так. Для футболу чи волейболу особливих пристосувань не треба, тому час від часу грали навіть на передовій. Хоча частіше робили акцент на заняттях на перекладині чи брусах.
Прес-служба ВЧУ Героїв АТО